Воїн Національної гвардії Денис Мельничук “Мел” самотужки зачистив посадку під Сіверськом та захопив у полон шістьох ворожих штурмовиків. Окупанти, як виявилося, облаштували позицію просто по сусідству з бліндажем українських захисників, тому їх довелося позапланово знешкодити. Денис закидав їх гранатами та накрив автоматним вогнем, після чого налякані загарбники вирішили здатися.
Про це “Мел” розповів в інтерв’ю військовому журналісту Юрію Бутусову. 27-річний воїн з Житомира, розвідник батальйону “Сила Свободи” 4-ї бригади Нацгвардії “Рубіж” розповів, що події відбувалися під час одного з російських штурмів під Сіверськом Бахмутського району на Донеччині.
Окупанти висунулися в атаку на п’яти УАЗах.
“Два УАЗики проїхали через інженерку, проїхали через піхоту по полю, до нас доїхало теж, там проблема була зі зв’язком – ворог застосовував активно РЕБ. Поки зв’язок налагодився, уже у нас УАЗик біля бліндажа стоїть”, – розповів Денис.
За його словами, три інші машини звернули і втекли – очевидно, вони були розвідувальними.
“Вони якось між собою там домовились, і начальство кидонуло їх у черговий раз”, – сказав нацгвардієць.
Один з УАЗів підбили одразу – він поїхав просто в поле і згорів у метрах 200-300 від позиції українських воїнів.
“А один – на виході з бліндажа. Зі зв’язком була накладка. Я тільки хочу вибгіти з кулеметом – а тут по нас уже стрілкотнею сиплють. Наші сусідні хлопці вже відпрацьовували цей УАЗік, й виходить, вороги бігають над нами, ми сидимо чекаємо, коли вийти відпрацювати. Бо вискочити, щоб нас свої же застрелили, – ну таке собі”, – каже Денис.
За його словами, українські захисники влучно відпрацювали по цих окупантах й залишки груп з двох УАЗів розбіглися по посадці. Когось із них ліквідували дрони, когось уже воїни, які за командою вийшли з бліндажу:
“До речі, у той бліндаж, де вони сиділи, дві гранати я в той день кинув. Потім там одного ще добив, кидав вперед з корегуванням з дрона, бо прямої видимості не було. … І на цьому їхній штурм на УАЗику закінчився”.
Коли запанувала тиша, Денис отримав завдання дізнатися, що сталося з УАЗом, який опинився поряд з українцями.
“Я сходив, забрав два автомати з нього. Штурмовики коряві два автомати залишили. Дивлюсь, патрони на помпу є. Боєкомплект теж там. Вони всі речі в УАЗику залишили. Колеса, ніби, не спущені були. Панелька вся розібрана. Попросили подивитися, чи є ключ у замку запалювання. А замка запалювання як такого взагалі нема. Там вся торпеда розібрана була. Кулемет зверху стояв на тому УАЗику. Вони його кинули собі і втекли”, – розповів “Мел”.
Один з автоматів був підписаний позивним невідомого окупанта.
Наступного дня була “певна тиша”, за винятком того, що вночі окупанти-камікадзе намагалися штурмувати піхотні позиції попереду.
“Я не знаю, вони теж такі відчайдухи. Кожну ніч штурми, там ходиш у кожній посадці, їх там валяється вже стільки. А вони все одно йдуть. Та якось один день нормально пройшов”, – каже Денис.
На третій день він разом з побратимами пив в обідній час каву, коли воїни почули, що хтось ходить просто над ними.
“Хтось пройшов, земля посипалася у нас над бліндажем. Дуже цікаво, тому що ми знаходилися в такому місці, де саме дрони перезмінку робили. Один на другий міняли. Тобто ти на вулицю виходиш, ти десять разів питаєш, чи небо чисте. Бо там як і ворожі пташки міняються десь у нашому квадраті, плюс і наші міняються. Тут цей раз земля просипалась. Ладно, може миша бігає, це стандартна програма. І чуємо: “Соседи, вы тут?” І тут трохи ми випали”, – розповів воїн.
Потім захисники почули, як окупант, який ходив нагорі, когось покликав і назвав позивний, яким був написаний на ворожому автоматі.
“Я такий, опа, думаю, оце попали. Ми трохи затупили. Мій напарник швидше зібрався до купи. І кричить йому українською: “Твій позивний?”. А вони шось м’ялись: “Пацани, ми свої”. А мій напарник довго не думав, з черги їм через стелю насипав. Вони зрозуміли, що ми не їхні друзі: “Пацаны, вы шо, ах**ли?” – і втік”, – розповів Денис.
Далі воїни зв’язались зі своїм керівництвом, мовляв, мають проблему – окупант ходить, шукає свого друга.
“Вони подивилися з дрона – по снігу було видно сліди – і на сусідню їхню позицію. Дуже близько. Вийшло, що два дні ми жили по сусідству з тими “обізянами”. І вони не подавали ознак життя, бо ж ми там робили свої буденні справи просто поруч”.
Було зрозуміло, що хтось має вирушити на зачистку, “адже такі сусіди трохи заважали”.
“Нам сказали: вони втекли туди, ти там був, накинь туди пару гранат. Я такий: та без питань…Набрав повні підсумки гранат і пішов”, – каже Денис Мельничук.
Захисник зробив кілька прострілів, кинув гранату і перебіг на протилежний бік, щоб окупанти відволіклися. Потім Денис почав відпрацьовувати з інших ракурсів, намагаючися створити враження, що ворога атакує багато осіб, два їхні входи контролюються і подітися їм уже нема куди.
“У проходи я закинув штук вісім (гранат. – Ред.). Тобто ударив по їхньому морально-психологічному стану. Цілі брати їх у полон не було. Треба було нейтралізувати. Почули вони мене з разу п’ятого чи шостого. Я їм прямо кричав: “Під**и, здавайтеся!” – розповів нацгвардієць.
Коли він уже хотів піти, щоб ще взяти гранат, то почув, що окупанти просять здатися в полон.
“У сенсі здаємось. Думаю, ви взагалі там живі? … Каже, нас шестеро. І тут в мене знову. Те саме було відчуття, коли вони прийшли сусідів шукати. Серце в п’ятки втекло – як це так може бути? Шість. З горем пополам вийшов на начальство, бо в мене перше в голові було питання, а де ми їх помістимо? Нам їх розмістити нема куди. У мене не було мислі їх добивати чи ще щось. Полонені є, полонені. Треба забрати”.
Тоді Денис вирішив наказати окупантам виходити по двоє спиною до нього.
“Найцікавіше, я кричав до них російською, вони кричать мені у відповідь українською. Кричать щось про поляків. Якась нова їхня казка, що в нас тут поляки працюють. Вони у відповідь кричали, ми думали, ви поляки. Нам розказали, що сюди заїхав полк поляків. … Вони казали, що отримали поранення. Я так зрозумів, що поранення було не в результаті моїх дій, а раніше”.
На шістьох полонені росіяни мали одну каску та один бронежилет. Вийшовши, вони все поскидували, здали радіостанції й телефони, на яких виявилося багато інформації.
Керівництво дуже хвалило “Мела”, однак докоряло, що він пішов на такий ризикований крок.
“Кажуть, тебе ж убити можуть, на що ти сам поліз? Треба було щось інше придумати. Але часу думати не було. Особисто командир бригади приїжджав, вручив медаль від себе”, – розповів Денис Мельничук.
Як повідомляв OBOZ.UA, двоє українських воїнів ДШВ ЗСУ потрапили в полон, й окупанти отримали від командування наказ вбити їх. Однак українці вмовили росіян здатися в полон самим, щоб уникнути “зачистки” з боку своїх же, що допомогло вижити всім.
Джерело: OBOZ.UA
