Рік імітації реформ: з чим Юлія Свириденко йде з посади

За традицією останніх років, кожного липня в Україні говорять про відставку уряду. Торік ці розмови дійсно завершились кадровими перестановками – які, втім, радше нагадували пересування меблів, аніж реальне перезавантаження. Цього року історія повторюється.

Так, 12 липня стало відомо, що Україна незабаром отримає нового прем’єр-міністра. Юлія Свириденко, що очолювала український уряд з липня 2025-го, піде з посади.

Вона залишила по собі доволі суперечливу спадщину.

З одного боку, її уряд не запам’ятався масштабними корупційними скандалами, що були б пов’язані безпосередньо з прем’єркою. Найбільш резонансною її особистою історією стали дискусії навколо винагороди за викладання у Київській школі економіки - близько 3,1 мільйона гривень за 2024 рік. Опоненти швидко охрестили цю історію "кешбеком від Милованова", однак широкого суспільного резонансу вона, очікувано, не набула.

З іншого боку, головною характеристикою уряду Свириденко стала майже повна відсутність політичної суб'єктності. Прем’єр-міністерка України – перша особа виконавчої влади – на ділі не мала реального впливу.

Саму Свириденко ще з моменту призначення сприймали як людину, близьку до екс-керівника ОП Андрія Єрмака. Очікувань, що новий Кабмін запропонує новий економічний курс або проведе масштабні реформи, практично не було – і так воно й сталося.

Уряд фактично продовжив попередню політику, а його головною функцією стало адміністрування вже ухвалених рішень. Будь-яких реформ, які можна було б назвати переломними, країна так і не побачила.

Після політичної кризи, що розгорнулася навколо розслідувань НАБУ та САП щодо розкрадань в енергетиці й оборонці і суттєво ускладнила взаємодію Банкової з парламентом, уряд не зміг налагодити контакт з народними депутатами. Багато важливих урядових законопроєктів або зависали, або з тріском провалювались у сесійній залі. Включно з тими, що були необхідні для отримання міжнародної допомоги.

Саме тема фінансів стала однією з найболючіших для уряду. Кабмін не зміг переконливо пояснити суспільству необхідність запровадження податкових змін.  І особливо - затягування поясів для українських ФОПів, які зрештою будуть вимушені платити ПДВ. Просто не зараз, а колись потім, після війни. Те, що це рішення вдалось відкласти – подавалось як велика перемога уряду. Проте, чому така вимога взагалі з’явилась, як і решта податкових ініціатив, що подаються під соусом вимог наших міжнародних партнерів? Багато експертів звертають увагу, що частина таких пропозицій не була прямою вимогою донорів, а виникла всередині українського уряду. Який не зміг знайти кращих джерел наповнення дефіцитного бюджету.

Одночасно з цим, що точно характеризує "епоху" Свириденко – так це абсурдний за своїми масштабами популізм. Уряд роздавав грошей так багато й робив це так часто – що це виходило за усі розумні межі.

Повсюдні роздачі по тисячі гривень, "Національний кешбек", 2000 гривень на медичний чекап, 3000 безкоштовних кілометрів на подорожі "Укрзалізницею", 5000 гривень для родин першокласників на закупівлю шкільного приладдя – цей перелік постійно розширювався.

При цьому надходили ці урядові дарунки не нужденним, а усім підряд, що не мало жодної економічної доцільності.

Як Кабмін відреагував на складну зиму, що буквально "заморозила" українців? Зимовою тисячею усім українцям, незалежно від рівня доходів. А на паливну кризу, що виникла в результаті війни на Близькому Сході і блокування Ормузу? Паливним кешбеком!

Економісти неодноразово критикували Кабмін за використання дорогих, але малоефективних інструментів підтримки населення. Але щедрих урядовців було не спинити.

Не менш показовими були й результати реформ.

Митна реформа фактично так і не перейшла у практичну площину. Попри проведення конкурсу на нового керівника, бізнес не побачив ані помітного скорочення контрабанди, ані прориву у цифровізації митних процедур. Водночас бюджет і надалі втрачає мільярди доларів щороку.

Реформа Бюро економічної безпеки нібито була проведена, але також залишила неоднозначне враження. Бізнес продовжує скаржитися на силовий тиск, а міжнародні партнери наголошують на необхідності повноцінного перезавантаження інституції.

Одним із перших серйозних випробувань для уряду стала резонансна справа "Мідас". Реакцією Кабміну стало оновлення частини наглядових рад енергетичних й оборонних компаній і деякі кадрові рішення. Але цей процес йшов в’яло та до справжньої "зміни обличь" так і не призвів. Чи продовжують в цих організаціях існувати корупційні оборудки? Безумовно. Просто про усі з них ще не відомо широкому загалу. Системних змін у корпоративному управлінні державними підприємствами країна так і не побачила.

Загалом саме це, мабуть, і стало головною рисою уряду Свириденко.

На кожну проблему Кабмін блискавично реагував "косметичним ремонтом" - ініціював якесь рішення, що мало б тимчасово заспокоїти знервоване суспільство та створити імітацію бурхливої діяльності, однак по факту не могло стати справжнім вирішенням системної проблеми.

Тоді як комплексні реформи залишалися радше у стратегіях та презентаціях.

Економічні показники також не додавали оптимізму. У 2026 році темпи зростання економіки суттєво сповільнилися, а у першому кварталі було зафіксовано скорочення ВВП порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Безумовно, ключовою причиною залишаються війна, російські атаки на інфраструктуру, дефіцит робочої сили та величезні бюджетні витрати на оборону. Вина за ці проблеми лежить виключно на Росії.

Проте від уряду очікували відповіді на ці виклики – нової економічної політики, масштабної дерегуляції, реального перезапуску митниці, БЕБ, корпоративного управління, приватизації та створення умов для інвестицій. Натомість Кабмін переважно зосередився на поточному адмініструванні та суперечливих соціальних програмах, залишивши структурні реформи незавершеними.

А що ж далі? Якщо кадрове рішення буде остаточно затверджене, разом із відставкою прем'єр-міністра уряд складе повноваження у повному складі. Частина міністрів, імовірно, збереже свої посади, інші будуть замінені. Свириденко ж, за чутками, очолить посольство України у США.

Хто стане новим прем’єром, поки остаточно не визначено.

Станом на зараз найвірогіднішим претендентом називають очільника "Нафтогазу" Сергія Корецького. Також розглядається кандидатура Дениса Шмигаля.

Проте головне питання полягає навіть не у прізвищі наступного очільника Кабміну. Значно важливіше, чи стане новий уряд самостійним центром формування економічної політики. Адже сьогодні Україна потребує не чергової зміни табличок на дверях міністерств, а уряду, здатного проводити непопулярні, але необхідні реформи, брати на себе політичну відповідальність і формувати довгострокову стратегію розвитку країни.

Залишається сподіватись, що поточні кадрові пересування принесуть Україні довгоочікуваний економічний поштовх. А уряд нарешті здобуде довгоочікувану суб’єктність, аби ухвалювати рішення, продиктовані поточною економічною ситуацією, а не гонитвою за політичними балами.