Президент США Дональд Трамп відзначив перші 100 днів перебування при владі без особливих здобутків як на міжнародній арені, так і всередині США, де його рейтинг після вступу на посаду нижчий, ніж у будь-якого президента за останні 70 років. Коли Трамп обіцяв “мир за один день” в Україні, він спирався на принцип “мир через силу”. Але 100 днів при владі показали: замість сили — поступки, замість тиску на Кремль — спроба замирити Путіна за рахунок України. В оточенні Трампа витіснені ті, хто готовий був вести жорстку гру, і просунуті ті, хто готовий до угоди століття з агресором. При цьому представники американської адміністрації заявляють ще й про можливість виходу Штатів з переговорного процесу.
Зустріч у Римі між американським та українським президентами, під час якої Володимир Зеленський намагався задобрити Трампа словами про те, що Україна готова до беззастережного припинення вогню, а Путін – ні, і американський президент не повинен відмовлятися від миру, який може забезпечити лише він, змінила не так багато, як здавалося на перший погляд. Все схоже на те, що Трамп не відмовляється від своїх планів визнати Крим російським та розпочати процес зняття санкцій з РФ.
Водночас Кремль продовжує свою гру у затягування часу. Прийнявши публічно ідею прямих переговорів з Володимиром Зеленським, якого в РФ ще недавно називали нелегітимним президентом, Москва повернулася до того, що в неї виходить найкраще – “обговорення деталей щодо усунення першопричин”. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що Росії потрібне повне визнання всіх анексованих нею територій, включно з чотирма областями України, які вона не контролює повністю, а також необхідність демілітаризації та “денацифікації” України, вимоги, які на певний час зникли з лексикону кремлівських чиновників. Путін демонструє впевненість, але чи створить це йому проблеми, враховуючи сильне бажання Трампа укласти мир, поки що не зрозуміло.
Своїми думками щодо цих та інших актуальних питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.
– З моменту другої інавгурації Дональда Трампа минуло 100 днів. До цього рубежу 47-й президент США підійшов з рекордом – за опитуваннями він найбільш непопулярний президент за останні десятиліття. Рейтинг Трампа через 100 днів після вступу на посаду нижчий, ніж у будь-якого президента за останні 70 років, згідно з даними опитування, яке показує, що 59% американців не схвалюють його роботу. Головне – його спроби переконати Росію шляхом переговорів щодо України та протистояти Китаю шляхом ескалації торгової війни не приносять очікуваних результатів. І навпаки, у Трампа досить добре виходить руйнувати відносини із союзниками – Європою, Канадою, Україною та іншими. Внутрішні справи також не досить добре йдуть. Більшість американців вважає, що економіка погіршилася, а лідерство США у світі ослабло. Навіть у питаннях імміграції більшість не схвалюють його діяльність.
– Якщо оцінювати провали Дональда Трампа, то на перше місце я б поставив руйнування довіри до США як політичного, економічного та військового партнера. Це підриває глобальні позиції країни. Другий момент – падіння довіри до долара. Долар досі є ключовою резервною валютою, але його ослаблення свідчить про загальну втрату довіри до США, що загрожує глобальною рецесією.
Третя сходинка – руйнування світового порядку, заснованого на правилах, які самі США й сформували. Трамп ставить під сумнів принципи територіальної цілісності, як-от в історії з Гренландією чи Панамою. Це дуже небезпечна тенденція. Четверте – він фактично реабілітує російського диктатора Путіна, повертає його до великої політики й навіть захищає. Це в поєднанні з руйнацією правил формує передумови до нового світового порядку, базованого не на демократичних цінностях, а на ідеологіях авторитарних режимів – Росії, Китаю, Ірану, Північної Кореї.
Звісно, є ще інші проблеми, наприклад, Близький Схід чи економічна політика, яка іноді виглядає абсурдною. Вона загрожує не лише американській економіці, а й світовій. Поки що система сильніша за Трампа, але шкоди він завдає серйозної. Його фрази типу “я керую світом” не пусті. Він дійсно чинить інформаційний і політичний тиск, підриваючи стабільність і всередині США, і глобально.
– Стосовно останнього, що ви зазначили – фрази “я керую світом”. Якщо повернутися до опитувань, то більшість американців бачать сьогодні президента, який прагне розширити свою владу та нехтує верховенством закону. Вони також погодилися із твердженням, що президент Дональд Трамп – “небезпечний диктатор, чиї повноваження мають бути обмежені, доки він не зруйнував американську демократію”, випливає з результатів опитування Public Religion Research Institute..
– Важливо зазначити: Трамп не перший в історії США, хто прагне узурпувати владу, домінувати над Конгресом, штатами, представницькими органами, Федеральною резервною системою тощо. Найближчим прикладом був Джордж Буш-молодший та його віцепрезидент Дік Чейні. Ідеологія, яку вони реалізували у виконавчій владі, дуже близька до того, що зараз намагається втілити Дональд Трамп. Проте є одна суттєва відмінність: команда Буша-Чейні мислила стратегічно, формувала політику й дії. А Трамп не думає, не планує – він просто говорить і вважає, що цим уже змінює світ, проводить реформи тощо.
Спроби централізувати все, знищити суди, парламентське представництво, нейтралізувати роль штатів, перетворити президента на короля чи імператора – вже були в американській історії. Але з Дональдом Трампом це набуває нової гостроти. На сьогодні вже очевидно: Трамп фактично підпорядкував собі Конгрес і намагається максимально проштовхувати необхідні йому рішення. Водночас ми бачимо сигнали, що дедалі більше республіканців у Сенаті та Палаті представників підтримують демократів – це свідчення, що ми перебуваємо на порозі політичного заколоту. Йдеться передусім про імпічмент. І нинішні прояви лише перші промені цього процесу, який надалі буде посилюватися.
Друге – суспільне незадоволення, яке зростає. Ви правильно звернули увагу на рейтинги, які стрімко падають, – і ця тенденція збережеться. Чи вистачить настроїв у Конгресі та суспільстві, щоб усунути Трампа? Їх уже багато, але на сьогодні поки що недостатньо. Бо зараз ми вперше бачимо, як Трамп починає підминати під себе судову владу. По-перше, він ігнорує рішення суддів, хоч і бреше, що виконує їх. По-друге, відкрито вступає з ними в суперечки, ставить під сумнів легітимність їхніх рішень – і просто не виконує їх. Це надзвичайно небезпечний прецедент. Тому потрібна воля суспільства, воля Конгресу, політичний тиск, аби змусити президента дотримуватись закону й виконувати судові постанови. Я не виключаю, що розмови про участь Трампа у виборах у 2028 році пов’язані не з політичними амбіціями, а з бажанням остаточно захопити владу та посилити свої диктаторські повноваження.
– Щодо переговорів. США та Європа мають різні підходи щодо завершення війни. Дональд Трамп і Володимир Зеленський нібито добре поговорили у Ватикані, але позиція американського лідера, здається, незмінна: офіційно передати Крим Росії і зняти санкції. Росіяни заявляють, що готові до перемир’я “без попередніх умов“, але паралельно висувають свої вимоги, які більше схожі на капітуляцію для України. Яким ви бачите подальший розвиток подій?
– Заяви Кремля спрямовані на затягування ситуації і вплив на Дональда Трампа. Вони тягнуть час, щоб переконати його у своїй позиції, і в цьому вони мають певний успіх. Позиція Трампа змінюється залежно від того, хто з ним контактує і яку інформацію йому надають. Кремль, маніпулюючи інформацією, намагається змусити Трампа змінити свою думку, щоб вплинути на його політику.
Що стосується Європи, то її позиція цілком зрозуміла і вона озвучується сьогодні Парижем, Лондоном та незабаром буде озвучена Берліном. Позиція єдності Європи в питанні підтримки територіальної цілісності України також підтримується лідерами великих європейських держав, зокрема прем’єр-міністеркою Італії Джорджі Мелоні. Але є й окремі політики, як Орбан, Вучич, Фіцо, які намагаються співпрацювати з Кремлем і підривати єдність Європи. Та все ж їхній вплив на загальну ситуацію обмежений.
Позиція України в цій ситуації чітко визначена і є оптимальною. Україна не приймає позиції Кремля і не погоджується з підходами Вашингтона. Тому, як бачимо, позиція всіх сторін досить чітка і зрозуміла.
Щодо США, то для досягнення успіху Сполученим Штатам слід дотримуватися стратегії “мир через силу”. Така стратегія можлива тільки за умови повної єдності з Європою і підтримки союзників України. Якщо США намагатимуться грати роль посередника, як це було на Близькому Сході або в переговорах з Іраном, це призведе до провалу. Росія не шукає миру, для неї війна – це не просто політичний інструмент, це спосіб існування. Путін використовує час для зміцнення своїх позицій і підготовки до тривалої війни, а не для досягнення мирної угоди.
– Одразу після зустрічі з президентом України Трамп виказує сумніви щодо Путіна, а потім знову йдуть звинувачення на адресу України, мовляв, “невдячні, без карт, скоро будуть знищені і мають домовлятися”. Як ви вважаєте, яким чином буде далі діяти Дональд Трамп? У Європі та Україні є побоювання, що він вийде з мирного процесу. Можливо, Трамп буде тиснути на Україну чи все ж на РФ, наприклад, погодившись із сенатором-республіканцем Кеннеді, який зазначив, що “поки Путін не зрозуміє, що ми можемо зробити з нього та Росії корм для риб, нічого не зміниться”.
– Почнемо з тієї фрази, яку ви згадали. Для Путіна війна – спосіб життя. Він існує в умовах агресії, йому зручно функціонувати саме в стані війни. Саме тому його цілком влаштовує нинішня позиція Дональда Трампа: залишатися осторонь і дозволяти Росії продовжувати воювати. Дональда Трампа сьогодні мотивує одне – заробляння грошей способом мародерства. Це його стратегія в нинішній ситуації. Йому не цікаві навіть гроші за зброю, він хоче контроль над активами: Запорізькою АЕС, територіями, інфраструктурою. Він мислить масштабно, і все це – мародерство на фоні людського горя й трагедії. Саме це утримує його у процесі. Він не піде добровільно, його тримає не стратегія, а жадоба.
Погляньмо на його поведінку на Близькому Сході: він вже “створює” бізнес-проєкти в Газі, марить там “рив’єрою”, запускає підприємства на замінованих територіях, які вважалися “сірою зоною”. Туди планували залучати корейців, в’єтнамців, робити “інвестиції”. Цей світ марень, який він сам собі вигадав, він і досі вважає реальним. Так само в ситуації з Іраном: Трамп руками свого спецпредставника Віткоффа хоче паразитувати на ядерній угоді. Але на Близькому Сході його вже попросили піти. Там ситуація дійшла до точки, де, як сказав прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу, “залишилося тільки воювати”. Те саме відбувається на кожному напрямку. Він не здатен зрозуміти глибину ситуації. Його ініціативи – це наївність рівня: “давайте просто перестанемо стріляти”, що ми чули у 2019-му. Але війна так не зупиняється. Для цього потрібна колосальна дипломатична робота, домовленості, документи. А вони весь час повертаються до теми Криму. При цьому жоден з них не взявся сформулювати реальний пункт по Криму, бо це неможливо. Відповідно до української Конституції й законодавства США кримінальний злочин. Ні Україна, ні Сполучені Штати не підуть на це. Про яке “визнання” йдеться? Це нереалістично навіть з позиції американської доктрини.
Він не справляється з ситуацією, не розуміє її. Москва це прекрасно використовує. Трамп не чує ні європейців, ні Україну. У нього бажання мародерствувати, а не домовлятися. В результаті суцільне провалля. І з кожним днем довіра до нього стрімко падатиме. Побачите: настане момент, коли всі скажуть, мовляв, добре, ти багато говориш, але нічого не зробив. Ані угод, ані підписаних документів. Світ почне розуміти, що все це пусті слова. Долар слабшає, довіра до США падає, а він і далі “керує світом”, виголошуючи маячню. Це шлях у нікуди. І наслідки такого керування будуть катастрофічними. Але просто зараз Трампу вигідна ця ситуація. Якщо подивитися на його заяви й дії, то йому потрібна така дестабілізація. З одного боку Путін воює й анексує, а з іншого – Трамп розповідає про плани “забрати” Гренландію, Панаму, Канаду.
– То що нам робити? Чекати ще майже чотири роки, поки Трамп не піде з Білого дому? Про імпічмент говорять, але, схоже, це ще далека перспектива – принаймні до виборів у Конгрес, які відбудуться наступного року, навряд щось зміниться. На вашу думку, є шанс на зміну ситуації швидше?
– Почнімо з головного – що нам робити? Позиція України вже формується, і, на мою думку, вона є абсолютно правильною. Її потрібно послідовно відпрацьовувати разом з європейськими партнерами, особливо в сфері оборонно-промислової співпраці. За останній тиждень відбулося п’ять зустрічей коаліції щодо виробництва військової продукції. Програми з виробництва техніки, озброєння, боєприпасів активізуються. Європа працює, і нам слід бути максимально інтегрованими в цей процес. Наразі завершується переформатування влади: прихід Мерца в Німеччині, Карні в Канаді – це вже серйозні сигнали. І як сказав Карні: “Ми пережили шок американської зради і тепер маємо будувати Канаду назавжди”. Канадці вже чітко дали зрозуміти, що не сприймають Трампа. Те саме відбувається і в Європі – там домінують антиамериканські настрої.
Європа й Канада чітко розуміють: головна загроза – це московський фюрер. А що до Трампа, то на нього варто дивитись як на хулігана. Від нього треба дистанціюватися — економічно, політично, дипломатично. Грубо кажучи, хай говорить що хоче, бо зрештою він дійде або до імпічменту, або до того, що його винесуть з кабінету самі американці. Хоч цього б не хотілося – це не в американській традиції, але ризики залишаються. Поки що говорити про імпічмент зарано. Ви правильно кажете, це швидше тема для маневрів у Конгресі. Але для нас головне зараз не чекати на імпічмент, а працювати з Європою, розбудовувати спільну оборонну систему, узгоджувати позиції.
– На це ж потрібен час, який Путін навряд нам надасть…
– А час завжди буде потрібен. Я багато разів переконувався в одному: якщо не почнеш робити, то часу ніколи не вистачить. Треба просто йти вперед, крок за кроком, досягаючи малого, більшого і ще більшого результату. Так формується успіх. І ця дорога нам уже зрозуміла: спільно з Європою, з Канадою, за лідерства Великої Британії, Франції, Німеччини – ми створюємо автономну систему безпеки. Це вже відбувається. Чи повернеться Америка до цього табору? Якщо не за Трампа, то за наступного президента. І це теж буде добре. Нарешті США сьогодні для нас – ресурсна база. Але ми повинні припинити участь у беззмістовних переговорах з Вашингтоном, які дають підстави для мародерства. Подивіться: Трамп більше говорить про угоди, про корисні копалини, ніж про війну й мир. Для нього головне – долар, зиск. Він не хоче будувати справедливий бізнес чи партнерство з Україною.
– Путін і це чергове оголошене перемир’я з 8 по 11 травня. На вашу думку, що за цим стоїть? Він справді боїться українських дронів під час параду, аби не налякати Сі Цзіньпіна? Чи, можливо, знову намагається дати Дональду Трампу шанс подати Росію як головного “миротворця“?
– І те, й інше. А ще для нього це спосіб просто тягнути час. Йому потрібно затягнути ситуацію. Але слід розуміти, що московський фюрер не хоче жодного справжнього перемир’я. Він не прагне дострокового миру. Він просто дурить голову Дональду Трампу і намагається виграти час, щоб продовжувати війну. Ці заяви не більше ніж прикриття. Мовляв, забезпечення безпеки для параду чи для своїх сателітів лише привід. У ці ж дні він продовжує диверсійні операції на фронті, як це вже було, наприклад, на Великдень. І важливо, щоб Україна разом з Європою доносила це до Вашингтона: Путін діє підступно, і жодного наміру до довготривалого перемир’я у нього немає.
Джерело: OBOZ.UA
